Про погоду та відпочинок

Естонська погода
Перший шок по приїзду на початку вересня 2015:  +10 замість українських +30 та ще й дощ! А естонці, здається, звикли до такої погоди. Мені казали, що літо було дощовим, отож слід вдягатися по-естонськи  - куртка або плащ з капюшоном та гумові чоботи. В супермаркетах вони продаються різного дизайну. У моєї колеги, наприклад, ніжно рожевого кольору з бантиками! І хоча дощ не перестає моросити цілий день, діти гуляють за розкладом 2 години надворі.
Ще один осінній сюрприз - пережити шторм. Мій будинок знаходився за 300 метрів від озера. Важко було заснути під завиваючі звуки вітру, гуркіт хвиль та безперервний шум дощу, який барабанив по вікну усю ніч. Таке враження було, що я мешкаю на березі океану, а не озера.
А з переходом на зимовий час ніяк не можеш звикнути до швидкого настання сутінок. По закону усі мешканці мають носити світловідбиваючі елементи на одязі – щоб темною осінньою чи зимовою порою тебе вчасно помітила машина. Мені розповідали, що патрульна машина може зупинитися біля тебе, якщо не помітить на твоєму одязі світловідбиваючих елементів та виписати за це тобі штраф.
Світловідбиваючі аксесуари продаються у будь якому супермаркеті. Згідно з інструкцією, його треба причепити до куртки з правої сторони, так щоб він сягав рівня коліна. У супермаркетах також можна придбати світловідбиваючі елементи, які можна прикріпити до сумки чи наплічника, рукава куртки чи штанини. Усі вони бувають різної форми та дизайну.
Південь Естонії – це не Сибір. Перевірено. Великі морози згадують лише люди віку наших батьків. Хоча напередодні та після Нового року зо два тижні трималася мінусова температура до -22 градусів. Але не так дошкуляв мороз як поривчастий вітер.
На радість дітям наприкінці січня чимало випало снігу. Потім вдарив мороз і все замерзло. Природа перетворила снігові кулі на льодяні глиби. Раніше таке лиш бачила у фільмах про Скандинавію. Довелося носити сонцезахисні  окуляри, бо відблиск від цих льодяних скульптур був сильним. Але що мене дуже здивувало, що ніхто не те, щоб прибирав замерзлий сніг, а навіть нічим його не посипав як в Україні. На моє запитання, хто має цим займатися, мої колеги промовчали.
Лютий та березень видалися похмурими та нерадісними. Моя знайома з Таллінна нарахувала лиш 4 сонячні дні за лютий місяць у столиці. Але Таллінн – це окрема історія. Погоду там робить море. Як тільки подує вітер з моря, стає сиро і холодно. Тумани теж були звичними. Зимою в Таллінні на вулицю виходити – ой як неприємно!
Навіть естонці казали, що надоїло щодня бачити сіре небо, хочеться тепла. Але квітень теж не порадував. Холодно й дощі – усі мої спогади про квітень.
З першим травнем увірвалося, на мою думку, літо в Естонію. Спочатку +16, а за тим +18, +22. Незвично було , скинувши пальто та черевики, вдягнутися у футболку та кросівки. Естонці гасили мій ентузіазм: це ще не літо, це тимчасово, це так у травні буває. Але всупереч їхнім прогнозам позначка градусника досягла +28 наприкінці травня 2016. Усе забуяло, зацвіло. Зелень та сонце не могли не радувати око і душу. І це було як подарунок за довгу естонську зиму. Подекуди сміливці відкривали вже в середині травня плавальний сезон, а з останніми днями травня все більше людей з’являлося на пляжі.
Якою темною є естонська зима і напротивагу яким світлим є естонське літо! Майже всі бажають потрапити в Петербург в сезон білих ночей, але мало хто знає, що білі ночі також можна спостерігати в Естонії: чим північніше місто знаходиться, тим сильнішим є це явище. Яким же було моє здивування, коли на початку травня у Таллінні в 11 годині вечора було ще цілком видно як у нас в 11 годині вечора в червні!
Все-таки естонці були праві, що погода в Естонії мінлива. Календарне літо принесло похолодання і дощі. Хоч естонці і казали, що липень найтепліший місяць, в 2016  він виявився прохолодним та з дощами. А взагалі погода в Естонії – примхлива пані: зранку виходиш – холодно, десь біля дванадцятої зігріє сонце, після обіду пройде дощ, а там знову вигляне сонце, а тоді знову відчуваєш холод.

Куди поїхати, що подивитися?
На мою думку, Естонія – ідеальне місце для фанатів природи. В яку б сторону країни ви б не поїхали, я упевнена, що усюди знайдете водойму (чи море чи озеро, або ж річку чи болото) і ліс, але найтиповішим такий ландшафт є для південної Естонії. Неспішне тихе життя на лоні природі. Скаженого ритму життя як в Україні ви не знайдете, за винятком столиці. Навіть у другому за величиною місті Тарту скільки я не їздила, то жодного разу не потрапила у пробку. Естонці ж кажуть: поїдь на острови, там взагалі таке враження, що час зупинився. Дійсно, таке враження у мене виникло.
Що цікаво, що багато старших естонців переїжджають зі столиці спеціально в села, щоб діти змогли рости на свіжому повітрі. Багато з них осідають на хуторах, відкривають фермерські господарства або ж займаються зеленим туризмом.
Естонські містечка маленькі і гарненькі, але їх ви зможете оглянути за дві години. А от Таллінн вартий того, щоб провести в ньому вихідні. Але за хорошої погоди ви ризикуєте потрапити у вир туристів, переважно з Німеччини або Азії.
Якщо ж ви збираєтесь на найбільший острів Саарему влітку, то будьте готовими до високих цін на нічліг та харчування. З початком літа навіть місцеві обурювалися, що вони не можуть з’їсти улюблені страви за звичними цінами.
Якщо у вас виникло бажання відвідати Естонію, то раджу переглянути інформацію на сайті www.visitestonia.com. У кожному ж центрі повіту знаходяться туристичні інформаційні центри, де вам порадять, чим можна зайнятися у конкретному місті.
Естонія славиться тим, що 80% її території покрито WI-FI, який є безкоштовним. Одна моя колега розказувала, що не оплачує Інтернет, бо користується виключно безкоштовним WI-FI. Мені ж так не повезло, у моїй квартирі комп’ютер не зловив жодного такого подарунку.
Серед must do в Естонії – це звісно похід в сауну. Якщо ви учасник міжнародної делегації, я на 99% упевнена, що вам спочатку покажуть виступ місцевого хору чи танцювальної групи , а потім  запросять до сауни.
Не знаю з чим порівняти любов естонців до сауни. Можливо, як ми любимо походи в гори, так естонці люблять сауну. До речі, про гори – на території Естонії знаходиться найвища точка Прибалтики – гора Суур-Мунамегі. Цю гору важко назвати горою в нашому розумінні – її висота лиш 318 метрів над рівнем моря, але естонці нею дуже пишаються. З оглядової вежі (вхід на яку коштує 4 євро) відкривається вид на природу Естонії в радіусі 50 км, а також на сусідню Латвію та Росію.
Так от про сауну. Для однієї з моїх колег сауна – це найкращий спосіб розслабитися. Вихідні без сауни  - це не вихідні. Інша полюбляє влітку окунутися в прохолодну воду ставу після походу в сауну.
На півдні Естонії люблять баню по-чорному, яка між іншим включена в список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Щорічно в Хааньї на початку серпня проводиться фестиваль бані по-чорному.
Від чого походить назва «баня по-чорному»? У пічки не має димоходу, весь дим іде на приміщення бані, ось чому двері до неї повинні бути привідкритими. Саме від кольору кіптяви походить назва бані.  Після того як баню протопили, чекають півтора години допоки вийде чадний газ, а потім беруть березовий віник і починають паритися.

Про різне

Про релігію
Я спочатку дивувалася, коли проїжджаючи повз цвинтар, бачила невеличкі охайні камені без хреста на могилах. Згодом мені пояснили, що хрест ставиться за бажанням родини, якщо людина сповідувала християнство. Загалом більша половина населення не сповідує жодну зі світових релігій.
Як мені пояснили самі естонці, хоча вони не прихильники будь-якої світової релігії, вони вірять у те, що є певна вища сила, а також у себе та свої можливості.

Про ліс
Гуляючи по лісу, часто бачила знак заборони в’їзду та напис «Eravaldus» - «приватна власність». Спочатку було в це важко повірити: дерева та квіти навкруги, а що найголовніше ґрунт під ними – це приватна власність, але все ж це правда. У нас прийнято поважати приватну власність, тому вибиралася з лісових хащів на дорогу – там знаку «приватна власніть» не було, навпаки, бачила знак, яким позначається  «місце для прогулянок». Згодом естонці пояснили мені, що на цю територію можна заходити, але не заїжджати машиною.
 Інколи я звертала з головної дороги на бічні, теж пристойно заасфальтовані. Яке ж було моє здивування, коли ж я впиралася в цей же знак «приватна власніть», але вже поблизу будинку. Що цікаво, що більшість будинків охороняв саме цей знак, а не величезний паркан.
Причина появи приватного лісу в Естонії лежить в земельній реформі 1991 року. Метою цієї реформи було відновлення приватної власності після багатолітнього колективного господарювання в часи СРСР. Відповідно до історичних документів хутори були повернуті їх власникам або ж їх спадкоємцям. Так як новоспечені власники не володіли знаннями щодо лісоведення, а продаж лісу тоді неоподатковувався, то на ринку куплі-продажу з’явилося багато оголошень про продаж лісу. До сих пір багато ділянок не продано, я бачила знаки про продаж землі в лісі
Якщо ж естонці не живуть у лісі, то надзвичайно люблять прогулятися по ньому. Особливо в період коли час збирати ягоди. Літо починається із збирання murakad – морошки. Згодом наступає час mustikad – чорниць. Ближче до осені естонці збирають jõhvikad – журавлину та pohlad – брусницю. Гриби ж водяться такі як в українських лісах.
Для відпочинку на природі можна скористатися послугами організації RMK – Центру з управління державними лісами Естонії. На їхньому сайті (www.rmk.ee) ви можете дізнатися про туристичні стежки, місця для платок, місця для вогнищ, центри природи, лісові будиночки (де за оплату ви зможете переночувати) та інші послуги у будь-якому регіоні Естонії. Працівники ж центрів природи проводять лісові школи для учнів дитячих садків та шкіл. Ми з дітьми відвідали одне таке заняття: посеред лісу дітям показували та розказували які дерева ростуть в естонських лісах, а  у центрі природи показали мультфільм про те, які гриби їстівні, а які ні.

Про дачу
Кінець березня. Естонці масово скупляють насіння, садовий грунт та ящики – будуть вирощувати розсаду. Квітень місяць. На підвіконниках рясно буяють помідори, перець, огірки, кріп, петрушка…Естонці бідкаються: холодно -  рано висаджувати рослини у відкритий грунт. Травень. Естонці бідкаються, що мають багато роботи на дачі – треба все посадити. Кінець травня. Естонці бідкаються, що сухо, треба дощу. Кожний день їдуть на дачу поливати квіти. Початок червня. Естонці завзято полють грядку на дачі. Як мені пояснили, через особливості клімату не достатньо просапати  зілля – воно через кілька днів знову постане лісом, тому треба виривати кожну зілину з коренем. Але воно того варте – в другій половині літа естонці пожинають плоди своїх старань.
Естонське село не порівняєш з українським. В Естонії сім’ї не ведуть велике господарство, все необхідне можна придбати в супермаркетах. Обробляння присадибної ділянки – це хобі для них.

Про здоровий спосіб життя
Із білою заздрістю можна споглядати естонок – стрункі, підтягнуті, блондинки. Вони виглядають НАБАГАТО молодше свого паспортного віку. Моя бабуся пояснює це тим, що естонки не працюють так важко фізично як ми українки. Можливо це так, а можливо причина в тому, що вони активно займаються спортом. Взимку - лижі, влітку – біг та matkama, що в перекладі означає «похід», однак це більше прогулянки лісом ніж виснажливі походи в нашому розумінні.

Естонська музика

SMILERS

Естонська рок-група, заснована у далекому 1991 році. Спочатку пробували пробитися зі своїм продуктом у Фінляндії, але це їм не вдалося. А от коли переїхали до Естонії, то не прогадали. У Естонії вони випустили 15 студійних альбомів. Незважаючи на вік, музиканти досі дуже популярні серед естонців, що підтверджує той факт, що майже на всіх літніх фестивалях 2016 вони виступали. Їм належить пісня «Jalgpall on parem kui sex» - «футбол краще ніж секс».

Terminaator

Ще одні представники естонського року. Заснована була група у Таллінні у далекому 1987. Знаковим для групи став 1994, коли вони випустили першу платівку під назвою «Lõputu päev» (у перекладі – безкінечний день), з якої стали справжніми хітами пісні «Torm» (по цей день крутять по радіо) та  «Ainult sina või mu maalita muuta».

Ott Lepland

Отже, представляю нове покоління. Отт Лепланд (нар. 1987) став відомим після перемоги на шоу «Eesti otsib superstaari» (Естонія шукає суперстар). Представляв Естонію на Євробаченні 2012 в Баку з піснею «Kuula (Послухай)», де посів шосте місце. Найбільше мені подобається у його виконанні балада «Sinuni» (разом з Lenna Kuurmaa).

Karl-Erik Taukar

Карл-Ерік Таукар (нар. 1989) - улюбленець дівчат. Також брав участь у шоу «Eesti otsib superstaari»(2012). У 2015 році був номінованим аж у 5 категоріях Естонської музичної премії: «Альбом року», «Дебютний альбом року», «Поп-альбом року», «Артист року» та «Краща пісня року».  Переміг щоправда у двох – «Артист року» та «Поп-альбом року».

SHANON

Естонська поп-рок група, заснована у 2007 у Таллінні. Вокаліст групи Taavi Immato – фіналіст «Eesti otsib superstaari». Свій перший альбом «Üksinda» хлопці випустили у 2009.  Моя улюблена пісня «Tuhat ja üks ööd» - їх шостий сингл, випущений у 2011 році.

Jüri Pootsman

Представник Естонії на Євробаченні 2016, але, на жаль, до фіналу не пробився (виступав у Стокгольмі з піснею «Play»). У 2015 році переміг у шоу «Eesti otsib superstaari». 

Traffic

Група з Таллінну, що грає поп-рок. Заснована у 2006 році. Їхній сингл «Sekundiga» (2015), завдяки частій радіо ротації, надовго засів у моїй голові.

Elina Born

В 2012 році стала фіналісткою шоу «Eesti otsib superstaari», а у 2015 разом з Стігом Реста представляла Естонію на Євробаченні, де вони посіли 7 місце, заспівавши пісню «Goodbye to Yesterday».

Curly Strings

Заснований ансамбль у 2013 році,а у 2015 році вони здобули 4 нагороди Естонської музичної премії – «Ансамбль року», «Краща пісня року», «Кращий дебютний альбом» та «Альбом року». Їхня пісня «Kauges külas» розповідає про дівчину у віддаленому селі, у бабусі, де не має ані банкоматів ані сучасних магазинів.

Eesti Laul – народне шоу

Естонці – фанати Євробачення. Багато з них дивиться як саме Євробачення, так і Eesti Laul (естонська пісня) – національний відбірковий конкурс на участь у Євробаченні. «Eesti laul»існує з 2009 року. 20 вибраних пісень показуються публіці під час двох півфінальних  шоу. У фіналі переможець вибирається в два етапи голосування: в першому обираються дві пісні за голосами журі та глядачів, під час ж другого етапу переможця обирають тільки глядачі. 

Чим знаменна дата 24 лютого?

24 лютого 2018 року естонці святкуватимуть 100річчя Проголошення Естонської Республіки. А поки приготування до цієї масштабної події ще тривають, можна собі уявити як проводитися щорічне святкування цієї дати.
24 лютого 2016 року. Я з нетерпінням чекаю вечора, адже мої колеги анонсують мені трансляцію з Таллінна як дуже популярне шоу, яке дивиться майже весь мільйон населення.
Отже, 17.00. Телевізор увімкнено. Спочатку відбувається нагородження державними відзнаками тих, які удостоїлися цієї честі. Згодом Президент з Першою леді прибувають в Національний Оперний театр, де вже зібралися почесні гості. Триває обов’язкове фотографування Президентського подружжя.
Цього річ особлива увага прикута до першої леді – це  її дебют і водночас останній раз на такій церемонії, оскільки строк президенства її чоловіка закінчується осінню (10 жовтня 2016 року Президентом Естонії було вибрано Керсті Кальюлайд). Мої колеги схвально оцінюють її сукню білого кольору простого стриманого крою, розповідаючи, що це уже третя дружина  Президента. Вона латвійка, працює там у відділі кіберзахисту Міністерства оборони. Восени вся увага естонців була прикута до розлучення Президента з другою дружиною та встановлення особистості його нової коханої. Такий великий інтерес преси до особистого життя Президента мене дуже здивував. (З початком нового 2016 року пара офіційно побралася, а у травні оголосила, що очікують на дитину.  Для Тоомаса Хендріка Ільвеса це вже четверта дитина, він вже має сина та дочку від першого шлюбу та доньку від другого шлюбу.)
 Мені впадає в око 24 річна різниця між Президентом та його дружиною, яка видається симпатичною жінкою.
Президент виголошує промову – дає наганяй Прем’єрові та уряду та акцентує увагу на проблемах Сирії та біженців.
Отже, те, на що я так довго очікувала розпочалося – офіційна церемонія рукопотискання: Президент та його дружина мають потиснути руку понад 1000 почесних громадян та гостей Естонської Республіки. Першим удостоюються такої честі Мама та Батько року. Згодом ідуть усі колишні Президенти, члени уряду, парламентарі, посли іноземних держав, Ректори університетів та видатні мужі науки, культури. Кожний з ниє має право взяти з собою або дружину (чоловіка) або дитину, або маму(тата) для супроводу. Пройшла рівно година, а я вже змучилася дивитися. Кажуть, що для Президента спеціально роблять паузу, але з мене вже досить – уявлення про церемонію я маю.
Для більшості естонок ця церемонія як модне дефіле, подія, що дає багато тем для обговорення. Але сукні учасниць церемоній обговорюються не тільки у дома чи на роботі, але й широко у пресі. З саме з цієї причини багато хто в останні роки відмовлявся йти на церемонію, ось чому Президент звернувся до преси із закликом не критикувати зовнішній вигляд учасників церемонії на перших шпальтах газет.
Цьогорічні відгуки преси стримані. В статті написано, що кожної церемонії задається нова тема – цього річ сукні мали бути білого або сріблястого кольору. На думку модного експерта всі справилася, але особливо вона відзначила сукню цивільної дружини Прем’єр-міністра Тааві Ріваса – Луїзи Верк (чесно кажучи, вона мене не вразила).
Я і не знала, але свої церемонії відбуваються у кожному населеному пункті Естонії. У неділю подруга-волонтерка  запросила мене до себе в село Риуге (за естонськими мірками – райцентр)на безкоштовний концерт з нагоди свята. Риуге славиться найглибшим озером Естонії (всього там є їх 7). А ще там знаходяться горби (дивина та й годі) та бізнес з ловлі форелі: одне слово – рай для туристів.
Прибуваємо у місцевий будинок культури. Щось мене вже напрягає мій прикид – джинси та сорочка, а навкруги дами у вечірніх сукнях. Відблиск їхньої біжутерії сліпить очі. А я то думала, що йду на концерт місцевої самодіяльності!
На вході до залу потискають руку двоє в костюмах та метеликах. «Зі святом!» - «Вас теж!». Хто такі? – шепочу. Мери – один вибраний громадою, інший призначений державою.
Коли всі розсілися, всі піднімаються і співають гімн. Гарно співають. До речі, в Естонії та Фінляндії музика гімну одна і теж, слова тільки різні.
Концерт розпочинається. Виступає Луїза Верк – цивільна дружина Прем’єр-міністра. Потім мені пояснюють, що вона більше відома як його дружина, а як співачка вона не дуже популярна. Співає нормально, але дуже довго, що мене як не носія естонської мови втомлює.
Потім слово надається спонсору села  - німецькому громадянину, чиї батьки були поміщиками, а під час Другої світової війни емігрували. Батьківський особняк він відремонтував і передав у користування молодіжному центру. Розповідає про ремонт школи та дитячого садка, а також про плани на наступний рік.
Опісля церемонія нагородження кращих жителів: є тут і місцевий перукар, і спортсмен… - всі хто, добре працювали на славу села.
Після нагородження і виступу мера всі переходять до коридору, де вже накриті столи для фуршету. Пропонують шампанське, сік і торт. До кожного підходить мер, щоб поцокатися бокалом з нагоди свята. Всі розбиваються на групки і ведуть бесіду. Кажемо директору школу, що гарний був концерт. Він ж каже, що не має нічого особливого, знову відбули чергову церемонію.

Про естонські свята

Новий Рік

Новий  2016 рік я зустріла в пабі, де святкувало чимало естонців. О 12 всі поспішили на центральну площу, де була встановлена головна ялинка міста. До речі, в останній тиждень грудня на відкритті ялинки зібралося населення чи не всього міста та прилеглих сіл.

 Про те, що наступив 2016 рік, оповістили феєрверки. Наступний робочий день приємно мене здивував: колеги обіймали один одного та бажали один одному хорошого нового року - «Head uut aastat!».

Sõbrapäev

14 лютого естонці відзначають День святого Валентина або ж День друга.  Отож, в цей день абсолютно всі отримують валентинки та цукерки, бо всі мають друзів.  Я здивувалася, коли на вулицях містечка не побачила поспішаючих людей з трояндами. На що мої колеги сказали, що в них є машини. Більшість їдуть в спа та проводять там день релаксу. Можу лиш добавити, що естонці обожнюють спа та сауну, діти аж світяться від радості, коли чують, що поїдуть з батьками в спа.

Масляна

Масляну(Vastlapäev) в Естонії відзначають у вівторок сьомого тижня до Пасхи. У 2016 році  цей день припав на 9 лютого. Назва свята походить від німецького слова fasten, що означає постити, адже наступний день після Vastlapäev уже піст.

У цей день естонці за давньою традицією з’їжджають з гірки на санях, але так як у нас не було снігу, то ми імітували сани з простирадл та катали на них дітей у залі дитячого садочку. Вважається, що чим довший слід від саней, тим краще ростиме льон.

Традиційна їжа Масляної  - це гороховий суп (hernesupp) та булочки з вершковим кремом (vastlakuklid). У булочок тонко зрізаний вершечок – це шапочка, якою накривають крем, зверху її посипають цукровою пудрою.

Під час святкування Масляної не обійшлося без гадання. Суть обряду така: під трьома горнятами ховають колечко, хліб та монетку. Колечко символізує заміжжя, хліб – ситість, гроші – достаток. Звісно, найбільше дівчата радіють, коли під обраним горням знаходять перстень.

В давнину дівчата також клали свинячі кості, які залишалися з супу, в ряд на підлозі, а тоді впускали в кімнату собаку. Чию кістку він брав першою в рот, тій дівчині слід було очікувати заміжжя.

Також в день Масляної естонці роблять для дітей народні іграшки vurr – вертушки з мотузки та великого ґудзика (раніше використовували свинячі кості). Крутячись, ці іграшки видають відповідний звук – vurr-vurr.

Пасха

Lihavõtted (закінчення посту, коли можна їсти м’ясо)

В Естонії Велика п’ятниця є офіційним вихідним, а от Світлий понеділок – робочий день. Естонці як і українці фарбують яйця. Ми з дітьми розмальовували варені яйця звичайними олівцями – перший подібний досвід у моєму житті. Так як Пасха весняне свято, зазвичай яйця викладають на тарілку, дно якої встилає трава. Як і в більшості західноєвропейських країн діти шукають на Великдень шоколадні яйця, які приносить пасхальний заєць.

Naistepäev

Я була глибоко здивованою, коли почула, що естонці святкують Жіночий день. Хоча це неофіційний вихідний день, всі радіють святу. З самого ранку двоє наших працівників чоловічої статі вітали колег зі святом. Хлопчики прийшли з квітами для вчителів та маленькими подарунками для своїх подруг. Згодом усі хлопчики нашої групи готували торт з печива (з допомогою няні) для жіночої половини  групи. Всі перебували у піднесеному настрої цілий святковий день.

Veteranipäev

З 2013 року 23 квітня щорічно в Естонії відзначається День ветерана. Таким чином вшановуються учасники міжнародних військових місій. По всій країні вивішуються державні прапори, в центрі Таллінні проводиться концерт.

Emadepäev

День матері святкується в Естонії як і у всьому світі у другу неділю травня. Діти готують мамам подарунки, в садочку проводиться святковий концерт.

Jaanipäev

День літнього сонцестояння відзначається 24 червня. Випадково побувала на святкуванні у місті Вальга в ніч з 22 на 23 червня. Все виглядало так як наше святкування Івана Купала – запалене багаття та дискотека під відкритим небом. Була неприємно вражена контингентом учасників масових гулянь – добряче випивші російськомовні жіночки та чоловіки за 40, які багато курили та викрикували російські мати. Цікавою була розмова однієї жіночки та чоловіка, який збирав пляшки після закінчення святкування. Суть розмови:

-         Навіщо ти збираєш пляшки?

-          – Бо не маю роботи.

-         – Досить себе принижувати. Вмийся, причешися і гуляй. В мене теж не має роботи, кредит треба платити, але я ніколи в житті не піду збирати пляшки. Себе треба поважати.

Чоловік та його напарниця попрацювали на славу – територія була ідеально прибраною.

Наступні вихідні дні 23 та 24 червня у Виру виглядали наступним чином: на дачі, в саду або на березі озера компанії, шашличок і до шашличка, а також традиційна сауна. Що мене здивувало, на вулиці під 30 градусів спеки, однак традиція є традицією – на Іванів день повинна бути сауна.

День відновлення незалежності Естонії

Відзначається 20 серпня. 20 серпня 1991 року в Таллінн прибули відділи 76-ї Псковської десантно-штурмової дивізії. Добровольцями була організована охорона Вишгороду в Таллінні (Тоомпеа) і Будинку радіо і телебачення. Народний фронт Естонії на Площі Свободи скликав мітинг, який поставив вимогу відновити незалежність Естонії. Цього ж дня, пізно ввечері — о 23:02, Верховна рада Естонії спільно з керівництвом Конгресу Естонії ухвалила рішення «Про незалежність Естонської держави та утворення Конституційної асамблеї», тим самим проголосивши відновлення незалежності Естонії. (Вікіпедія)

День знань

Традиційно 1 вересня – початок нового навчального року.

День вчителя

Святкується 5 жовтня з традиційними привітаннями, концертами та відзначенням кращих педагогічних працівників.

День Марта – Mardipäev та День Кадрі - Kadripäev

10 листопада відзначається день Марта – покровителя хліборобів, а 25 листопада – день Кадрі – покровительки овець. Ці свята пов’язані із вшануванням духів. На день Марта діти або група дорослих одягаються у все чорне, а на день Кадрі навпаки у все біле. Пізно ввечері діти стукають в двері співають традиційні пісні, розповідають жарти та загадують загадки, бажають здоров’я господарям. Натомість отримують солодощі та яблука. Нажаль, я жила у п’ятиповерхівці, отож до мене в гості не завітали діти. Я лиш бачила сценку присвячену дню Кадрі, яку показали вчителі дітям у дитячому садку. Звісно, традиційних жартів на естонській я не зрозуміла.

День батька – Isadepäev

Відзначається в другу неділю листопада. Діти готують подарунки для батьків. Оскільки, в багатьох дітей сім’я складається лиш з мами, то в нашій групі вирішили провести день сім’ї замість концерту в честь батька.

Адвент

В останню неділю листопада розпочинається передріздвяний період з традиційними різдвяними календарями та свічками. Діти стають невгамовними, отримуючи кожного дня подарунки та солодощі, які їм залишають гноми - päkapikud. Незабуду, як запалили головну ялинку міста – стільки естонців в одному місці я ще не бачила!

Діти вчать різдвяні пісеньки та вірші, готуються в садочку до свята. З нетерпінням очікують Jõuluvanna  - естонська назва Санти-Клауса. Дорослі ж займаються пошуком подарунків для рідних.

Jõulud – Різдво

24 грудня в різдвяний вечір традиційними стравами на столі є свинина з тушеною капустою та картоплею, кров’янка з журавлиним або гарбузовим салатом. Коли я проводила зустрічі з естонськими школярами, то їх найбільше цікавило чи подобається мені кров’янка. Моя чесна відповідь - ні, я не люблю кров’янку. А також традиційним є імбирне печиво piparkook.

25 та 26 грудня є офіційними вихідними в Естонії.

Sünnipäev – День народження

В цей прийнято приймати привітання та подарунки, святкувати з сім’єю чи друзями. Мене здивував той факт, що естонці незабобонні люди. Якщо день народження випадає в середу, то чому б його не відсвяткувати в неділю, яка передує цій даті! В моїй ж сім’ї вважається, що святкувати наперед – це погана прикмета.

Palju õnne sünnipäevaks! /палью инне сюніпеевакс / – привітайте друзів з Днем народження по-естонськи.

Про естонський народний епос

                                                           Ф. Р. Кройцвальд
У Виру ви побачите пам’ятник Фрідріху Райнгольду Кройцвальду. Він не народився і не виріс у Виру, однак провів у ньому 44 роки свого життя, практикуючи як лікар та пишучи у вільний час. Саме в цьому місті він створив народний епос Естонії – «Калевіпоег», назву якого знають всі без винятку естонці. Навіть більше, якщо серед білого дня запитати когось із них ім’я матері героя, усі знають правильну відповідь – Лінда.
Зараз у будинку, де приймав хворих і у будинку, де жила сім’я Кройцвальд, знаходиться меморіальний музей Фрідріха Кройцвальда. Вхід до музею, на моє здивування, дешевий: 1 євро для студентів та 2 євро для дорослих, то ж не скористатися такою нагодою та не послухати цікаву історію життя автора – справжнісінька дурість.
Отож, Фрідріх Райнгольд Кройцвальд народився біля Раквере, закінчив гімназію, працював деякий час вчителем, згодом домашнім вчителем у Петербурзі, а після того вивчав медицину у Тарту, де і побрався зі своєю дружиною, яка народилась у сім’ї прибалтійських німців.
Одразу ж після заснування містечка Виру (за наказом самої імператриці Катерини ІІ, на честь якої названа і православна, і лютеранська церква міста, а також знаходиться невеличкий пам’ятник у середмісті) письменник переїхав сюди в ролі лікаря. Так як містечко було маленьким, мало що цікавого там відбувалося, лікар Кройцвальд цікавився усім навкруги – від рибальства до ведення сільського господарства, не забуваючи про літературу. Його захоплення літературою не розділяла дружина, яка повністю присвятила себе сім’ї та веденню домашнього господарства. Підтримку письменник знайшов у молодої поетеси з Тарту Лідії  Койдули – до нашого часу дійшли чотири томи їхньої переписки, чому ж звісно не раділа його дружина.
Ідея написання народного епосу не належала Кройцвальду, але він втілив її у життя, так як власник ідеї, лікар Ф.Р. Фельман із Тарту, помер не реалізувавши її. Окрім укладання епосу, Кройцвальд займався збиранням та опрацюванням народних казок.
Будинок, у якому проживала сім’я Кройцвальд, не будував письменник. Він його придбав і 30 років виплачував за нього гроші. Одразу після смерті автора у вдячних співвітчизників виникла ідея відкрити його музей, ось чому у володінні музею стільки автентичних речей. Шкода, що троє дітей письменника не залишили прямих нащадків, однак далекі родичі автора дуже допомагали при створенні музею. Що цікаво, що доля його єдиної онуки залишилися невідомою після того, як вона емігрувала під час Другої світової війни.
                                      Славний витязь Калевіпоег
Читала я цей епос в російському перекладі (В. Державин та А. Кочетков), однак навіть переклад не осилила за короткий час – все таки книга обсягом у 124 сторінки та й потрібно було весь час дивитися у примітки, щоб ознайомитися з естонським фольклором.
Отже, розповідається про приліт на орлі батька Калевіпоега на естонську землю, його одруження з Ліндою, смерть на старості років  та народження Калевіпоега, викрадення Лінди злим чаклуном Тусларом та її смерть, викування меча для Калевіпоега, обрання його володарем краю,  подорожі Калевіпоега до пекла та його перемогу над чортом, а також про подорож на край світу та останню битву з лівонами.
Під час ж п’яного бенкету у Фінляндії Калевіпоег посварився з сином коваля та вбив його. Коваль же зачарував меч, який він викував для Калевіпоега, щоб він вбив свого господаря, ось чому Калевіпоег  помер від свого ж меча – він відрубав йому ноги. Боги повернули Калевіпоега в пекло – стерегти вхід до нього, а щоб він нікуди не пішов, його рука навік застряла в скалі.
Що мене особисто здивувало в епосі, так це опис зустрічі Калевіпоега з дівчиною на острові. Я звикла до нашого уявлення про героя – чесний, сильний, справедливий, він ніколи не образить дітей, жінок та літніх людей, отож мені було дивно читати про естонського героя наступне: «Калевитян сын любимый стал с задором похваляться, стал бахвалиться без толку, хвастать делом небывалым, что на острове далеком, по дороге в землю финнов, привелось ему недавно так обняться на досуге с девушкою островною, что она, тихонько вскрикнув, в бедрах хруснула легенько и с сукровищем девичьим ненароком распрощалась…». Після того нещасного випадку дівчина ненароком оступилася і морська бездна поглинула її. Коли Калевіпоег пірнув у воду, то не знайшов дівчину.
Книга рік у рік перевидається, її мотиви присутні у мистецтві. У музеї Кройцвальда зберігається також примірник перекладу епосу на українську мову. По цілій країні можна знайти різні місця, які вказують на перебування там героя. А шоколадна фабрика Естонії називається Калев, вона продукує шоколад в обгортці із зображенням Лінди та сміливого Калевіпоега.

Про естонську мову

На думку вчених, естонська мова входить у п’ятірку найважчих для вивчення європейських мов,однак після року її вивчення я так не вважаю.  Я говорю, хоч із помилками, але говорю і люди мене розуміють, що є найголовнішим.
Отже, що ж так лякає в естонській мові? – 14 відмінків іменника. Вся справа в них: якщо ти їх осилиш (не тільки вивчиш закінчення, а й зрозумієш контекст вживання), то ти великий молодець.
Але лякатися не слід, адже естонська мова приховує  також приємні сюрпризи. Наприклад, вона не налічує артиклі, як от англійська чи німецька мови.
Дієслово має лиш 4 часи. Великий плюс - відсутність майбутнього часу: вживаємо теперішній і слова на позначення майбутнього.
Для мене дещо незвичним було те, що в естонській мові відсутня інтонація – говорять рівними інтервалами.
Ще однією особливістю естонської мови є наявність довгих складних сів як от öötöö (нічна робота) чи jäääär (кромка льоду).
Моєю ж улюбленою особливістю є м’яка вимова подвоєних приголосних. Наприклад, мило звучить слово kass (кась) – кіт чи buss (бусь) – автобус.
Хоч естонська входить у фінно-угорську мовну групу, в неї майже не має подібностей з угорською. Угорський волонтер нарахував аж 7 подібних слів за цілий рік!
А от з фінською дуже багато подібного – навіть я вловлювала одинакові або схожі за звучанням слова. Кажуть, що естонська подібна до мов народів, що заселяють Карелію в Росії. Не чула, не порівнювала, то й не скажу.
Як і в німецькій, в естонській наявні так звані умляути – Ä,Ö, Ü.
Алфавіт складається з 32 літер, але наступні літери вживаються лише у словах іншомовного походження – F, Q, X, Y, Š, Ž.
Особливістю естонської мови є буква Õ, що позначає звук, наближений до російського «ы». За цілий рік я так і не навчилася його правильно вимовляти. Цю букву ввів у естонський алфавіт Отто Мазинг у 1820 році . Що цікаво, що цей звук повністю відсутній у розмові на другому за величиною острові Хіюма. А от на південному сході країни, у діалекті Виру, він дуже поширений.
Ще однією особливістю цього діалекту є глибокий звук [а]. Спеціалісти по збереженню його заявляють, що це ніякий не південний діалект естонської, а окрема мова. У Виру функціонує Інститут вируської мови, який займається популяризацією її та розробкою дидактичних матеріалів для її вивчення. Наш та декілька інших садочків регіону співпрацюють з цим інститутом. В моїй групі діти раз на тиждень вивчали цю мову. У мене було таке враження, що я вчу китайську – настільки відчутна різниця у порівнянні з естонською. Наприклад, karu(кару) – ведмідь по-естонськи та kahr(кахр) ведмідь на мові Виру. Однак до кінця року я таки вивчила пару слів.
Я спочатку дивувалася – навіщо дітям вчити мову, якою ніхто не говорить, принаймні ніде на вулиці я її не чула. Однак мене запевнили, що нею розмовляють старші люди по селах Вирумаа та сусідньої Пильвамаа. Щорічно проводяться різні фестивалі, як от Umo pido, під час яких виконуються пісні на цій мові. А у 2004 з піснею на цій мові Естонія була представлена на пісенному конкурсі Євробачення у Стамбулі.
На південному сході країни, у Причудді проживає народність сето, які є православними як і сусіди-росіяни. Вони розмовляють теж своєю мовою сето. Одна моя колега удома розмовляє зі своєю мамою тільки на цій мові, оскільки бабця походить із народності сето.
Словничок естонської мови
Вслухаючись в розмови навкруги, в мене складається враження, що найчастіше я чую фразу «ei ole» - «не має». Хоча, мабуть, найулюбленіше естонське слово для іноземців – це «terviseks!» - «на здоров’я». Моя знайома розповідала жарт на тему, що ж означає це слово: «terve sulle, seks mulle» - «здоров’я – тобі, секс – мені».
Отже, що потрібно, щоб показати свої знання естонської?
Tere! Tervist! – Привіт!
Palun! – Будь ласка! Прошу!
Aitäh! – Дякую!
Head isu! – Смачного!
Palju õnne sünnipäevaks! – З Днем народження!
Olgu! – Домовились!
Selge! – Ясно!
Kuule! – Слухай!
Tubli! – Молодець!
Väga hea! – Дуже добре!
Appi! – На допомогу!
Mis juhtus? - Що трапилось!
Maitsev! -  Смачно!
Astu sisse! – Заходь!
Issand! – Господи!
Jah! – Так!
Ei! – Ні!
Mis asja! – Що?!
Armas – милий
Nii ilus! – такий гарний!

Head isu! (Смачного!)

Естонія все-таки найпівнічніша з країн Прибалтики і це відчувається в раціоні естонців, адже вони вживають багато м’яса (в основному свинина) та риби.
На сніданок діти їдять в садочку молочні каші (piimasuup). Ці каші підсолені, то ж естонці їдять їх з варенням. А також дітям подаються різні бутерброди: juustuleiba – з сиром, vorstileiba – з ковбасою.
На обід ми з дітьми зазвичай їли або суп або картоплю, в інші дні макарони чи рис з підливкою. Найчастіше до картоплі подавали hakklihakaste – соус з фаршу, цибулі, муки та сметани або ж maksakaste – підливка з печінки. В естонському меню присутній також борщ. З особливих страв, які відрізняються від української кухні, відзначу мульґікапсас (рагу з свинини, перлової каші та квашеної капусти) та мульґіпудер (страва з перлової крупи та картопляного пюре). Було дивно їсти кашу з картопляним пюре, дітям ж дуже добре смакувало.
Найчастіше до картоплі подавали солений огірок (hapukurk) або маринований гарбуз (marineeritud kõrvits), або ж салат з буряка (peedisalat).
Десерти були смачними, таких страв я в Україні не їла. Наприклад, leivasupp (хлібний суп) – десерт, який готується з черствого хліба, розмоченого у воді, родзинок та молока або ж mannavaht  - збита міксером манка із соком ягід, залита молоком. Також звичним десертом в дитячому садку була манка, залита киселем або ж кисіль із збитими вершками.
На підвечірок часто давали pannkoogid moosiga – млинці, які подаються з варенням.
Цікаво, що kartulisalat – це не що інше як олів’є, але без горошку.
Естонія славиться своїм чорним хлібом (must leib). Смачним є також sepik – сірий хліб з різними зернами.
Серед напоїв популярними є морси та пиво.
Кама – теж естонська особливість. Це мука із молотого жита, вівса, ячменю й гороху, узятих у рівних частках. З неї готують наступний десерт: 3-4 чайні ложки борошна кама розмішують в склянці кефіру, йогурту чи молока. За смаком додають цукор або соль.
Також популярними є глазуровані сирки – kohuke.
В страви дається рапсова олія. Соняшникова олія, яка є в асортименті супермаркетів,  - українського чи російського виробництва.
Загалом естонська кухня не дуже сильно відрізняється від української, страви є ситними. Я ж естонців частувала сирниками – казали, що смачно.

Uisutama, suusatama

Що ж позначають ці два важких для вимовляння слова? – Два улюблені зимові заняття естонців: кататися на лижах та кататися на ковзанах.
Якщо їхатиме з Хааньї (12 км від Виру) в напрямку Риуге, то потрапите в Центр спорту і відпочинку Хаанья. Місцина ідеальна для спуску на лижах, бо таке враження, що всі горби Естонії зібрані тут, на південному сході країни. Траси розраховані як і на початківців, так і на досвідчених лижників. Ще в грудні, коли не було достатньо природнього снігу, запрацювали машини зі створення штучного снігу. А от січень потішив  справжнім снігом. Спортивна спілка Виру проводила змагання серед лижників, а також проводила навчання для дітей.
Також на півдні Естонії знаходиться Отепя – неофіційна «зимова столиця» Естонії («літня» теж знаходиться на півдні, точніше на південному заході, - курортне місто на Балтійському узбережжі Пярну). В Отепя знаходиться лижний центр «Tehvandi Sport Center», де регулярно проходять спортивні заходи: зокрема, в 2010 та 2015 роках місто стало місцем проведення чемпіонатів Європи з біатлону.
В Отепя можна займатися багатьма зимовими видами спорту: лижними гонками, стрибками з трампліну, ковзанярським спортом. В Отепя тренувалася Крістіна Шмігун-Вяхі - дворазова олімпійська чемпіонка з лижних гонок. (Вікіпедія)
Для того щоб кататися на ковзанах, нікуди їхати не треба. Озеро Тамула, що розкинулося в межах Виру, пропонує свою поверхню в якості безкоштовного катка. Що цікаво, що на другий день морозів сім’ї вийшли на прогулянку по вкритому льодом озері, рибаки вмостилися біля пробитих ополонок. В мене ж не відпускали на таку прогулянку побоювання, що крига ще надто тонка. Особливість Естонії в тому, що деякі волонтери їхали спеціально зимою в Пярну, щоб прогулятися по вкритому кригою морю.
Як і українські діти, естонські діти теж полюбляють кататися на санчатах (kelk) та ліпити снігову бабу (lummimemm) або ж  сніговита (lummimees). Їх радості не має меж, коли за вікном бачать як починає падати сніг. Lumi! Lumi!  - радісно вигкують вони.

Laulma(співати), tantsima(танцювати) або що роблять естонці у вільний час?

  Важко уявити собі будь яке естонське село чи місто без хору чи танцювальної групи. Отож,  якщо ви тільки переїхали до Естонії і у вас не має жодних місцевих друзів чи ви не знаєте чим зайнятися у вільний час, тоді чим скоріше долучаєтесь до естонської культури. Мало того, що вивчите народні естонські пісні чи танці, ще й вивчите скоріше естонську мову! І все це безкоштовно! А вчити доведеться хоч найпростіші слова, наприклад, що таке «vasak» - «лівий» чи «parem» - «правий», щоб знати в яку сторону рухатися. Оглядаючись назад, можу сказати, що small talk в основному я вела або з вчителями, які працювали зі мною в одній групі або з вчителями, з якими танцювала у групі. 8 місяців підготовки до великого жіночого танцювального фестивалю у Йигева нас дійсно об’єднали.
   Спочатку керівники групи обрали категорію виступу, а згодом ми розучили  та репетирували танці цієї категорії. Окрім того нам слід було вивчити відкриваючий та закриваючий танець фестивалю. Репетиції проходили раз на тиждень протягом півтора години. Якщо ми мали виступати перед місцевою публікою, то було й два тренування в тиждень.
  Так як абонемент на місяць у спортивний центр коштує 35 євро, то я дійсно була рада такій нагоді займатися безкоштовним фітнесом. А так як ми розучували швидкі танці, то тренування м’язів було гарантованим. Вчителі подбали також про підготовку народних костюмів. Традиційні спідниці з вовни вони виткали кілька років назад, а от цієї зими зайнялися пошиттям сорочок та жилеток та їх оздобленням вишивкою.
  У День міжнародного танцю в Естонії проводиться всеестонський флешмоб – о першій годині по радіо передають мелодію народного естонського танцю і колективи (колеги по роботі, навчанню) танцюють, а потім викладають відео на Youtube.  Цьогоріч (2016 р.)ми з дітьми танцювали танець під назвою kikkapuu, було весело.
  На початку квітня відбувся місцевий відбір на фестиваль у Йигева. Танцювальна комісія фестивалю нас відібрала, а от серед досвідчених танцюристів розгорілася конкуренція і не всі групи здобули право на виступ на фестивалі.
  10 червня наша група вирушила до Йигева. Перший день ночували у школі, там же і проводилися репетиції. На майданчику перед школою тренувалися по категоріях. У вечері була запропонована культурна програма – виступи народних колективів. А от субота 11 червня стала справжнім випробуванням на міцність, стресостійкість та витривалість. Цілий день лив дощ як з відра (нарахували лиш 10 хвилин короткої перерви), температура була лиш +7 градусів тепла. Але всі вдягнули дощовики – це ж естонці, їм звично, і приступили до тренувань. Сильний дощ перетворив територію стадіону у багнюку, тому всі вирушили до найближчого супермаркету за гумовими чобітьми. Через це у магазині утворилася величезна черга, однак у такий спосіб продавці розпродали усі запаси гумаків.
  Годували смачно, що надало сил. В неділю вранці, гарно спакувавши речі, вирушили на стадіон, де об 11 відбулася генеральна репетиція за участю глядачів. Падав дощ, тому усім учасникам видали гарненькі біленькі дощовики. О третій годині розпочався перший виступ, а о 7 – другий. Вечірній виступ естонський канал ETV транслював по-телебаченню.
   Після виступу патрон фестивалю естонський співак Іво Лінні (під чию пісню лунав останній танець) запросив усіх учасників і глядачів на святковий торт з приводу його дня народження. Організатори повідомили, що приготовано було 700 тисяч шматків торту.
   Однак на торт ми не пішли. Хотілося чим скоріше додому. Спочатку у машині панував веселий настрій, ми радісно підспівували пісні Coldplay по радіо, а потім усіх розморив сон.
  Відчуття неймовірні і дійсно є на що подивитися. Різнобарвні народні костюми, понад 5 тисяч учасників. Наймолодші – школярки, найстарші – бабусі, на вигляд їм понад 70. Також брали участь естонці з Канади, Лондона, Норвегії та Фінляндії. Мене найбільше вразив виступ наймолодших учасниць з граблями  - з якою легкістю вони справлялися з ними! А також виступ змішаної групи, під час якого жінки керували чоловіками під рок-версію народної мелодії. І це не випадково, бо темою цьогорічного фестивалю була «Історія чоловіка», розказана за допомогою танцю.
***
  Фестивалі проводяться усе літо по цілій Естонії, тому варто ознайомитися з ними на сайті visitestonia.ee і вибрати куди захочете поїхати. Також проводяться фестивалі культури виру та сето. Відомим є фольклорний фестиваль у Вільянді, який відбувається у парку на руїнах замку.
  Я ж особисто мрію відвідати Естонське свято пісні, яке відбудеться у 2019 році.  Воно проводиться раз у п’ять років на Співочому полі у Таллінні. У 2014 році на ньому виступили аж 33 025 учасників!

Естонська стриманість

31 грудня 2015 року. Грудень видався досить теплим, але два останні дні року видалися дуже морозними. Святкуватиму Новий рік з подругою, теж волонтеркою з України. Заздалегідь замовили столик у місцевому пабі Õlle (пиво)17. Чому 17? – не знаю. Там сьогодні музична програма – гостей розважатимуть музиканти з Тарту (друге за величиною місто Естонії). За столиками зібралося відносно багато людей – сім’ями або компаніями, усі готові зустріти Новий 2016 рік.

Я завжди відповідала на найпопулярніше питання моїх друзів «Чи дійсно естонці повільні?» твердо «ні», але сьогодні у мене закралися сумніви. Розпочався концерт: перша пісня завершилася, я склала долоні до купи, щоб віддячити музикантам оплесками…і тишина. Зависла в залі на секунд 10. Я з нерозумінням дивлюся на Ларису. І тут роздаються аплодисменти. Лариса каже: «Розслабся. Не має чому дивуватися – це Естонія. Порахуй до 10, а тоді починай плескати в долоні.». Після наступної пісні я проводжу експеримент: після її завершення витримаю паузу, рахуючи до 10, і потім плескаю. Дійсно, спрацювало!

З часом помічаю, що із збільшенням випитих чарок естонці все більше емоційно відтаюють. Рахувати до 10 вже не доводиться, а під кінець концерту естонці навіть підриваються в танець.

Коли я ознайомлювала дітей з українською традиційною музикою, то зачувши звуки польки, моя колега із впевненістю сказала, що знає що це таке – Вєрка Сердючка. Під неї вони танцюють на весіллях, але щоб станцювати естонцям слід випити – для хоробрості.

Пригадую, як в тому ж пабі Õlle 17я була, коли транслювали матч Естонія-Литва. Офіційний матч, відбір до Євро 2016. Сидять нечисленні естонці купками та споглядають матч. Саме так – споглядають, бо переживають, напевно, в душі. Тишина – жодних тобі викриків, зойків чи лайки. Тільки чути голос коментатора. Естонці-футболісти забивають гол. Естонці-глядачі чемно плескають в долоні – наче в театрі, але без криків браво. Закінчується матч. Естонці чемно йдуть додому – без додаткових літрів пива, без радісних криків. Я з округленими очима проводжаю їх до виходу.

До речі, естонці знають, що латвійці розповідають про них анекдоти, в яких висміюють естонську повільність. В свою чергу естонці говорять про те, що фіни повільніші за них та розповідають анекдоти про них. Головним героєм цих анекдотів є фін на ім’я Пекка, здебільшого гладкий і неповороткий, що в більшості випадків є правдою – саме такі фіни вирушають в алкогольний тур до Таллінна, де відриваються на повну. Отже, анекдот, прочитаний в Інтернеті: сидять двоє фінів перед будинком. Мороз - 20 градусів. Один у хутряній шапці, інший без. «Слухай, Пекка, чого ти без шапки?» - «Сидів я якось у вушанці перед будинком. Сусід кликав пити горілку, а й не чув.»