24 лютого 2016 року. Я з нетерпінням чекаю вечора, адже мої колеги анонсують мені трансляцію з Таллінна як дуже популярне шоу, яке дивиться майже весь мільйон населення.
Отже, 17.00. Телевізор увімкнено. Спочатку відбувається нагородження державними відзнаками тих, які удостоїлися цієї честі. Згодом Президент з Першою леді прибувають в Національний Оперний театр, де вже зібралися почесні гості. Триває обов’язкове фотографування Президентського подружжя.
Цього річ особлива увага прикута до першої леді – це її дебют і водночас останній раз на такій церемонії, оскільки строк президенства її чоловіка закінчується осінню (10 жовтня 2016 року Президентом Естонії було вибрано Керсті Кальюлайд). Мої колеги схвально оцінюють її сукню білого кольору простого стриманого крою, розповідаючи, що це уже третя дружина Президента. Вона латвійка, працює там у відділі кіберзахисту Міністерства оборони. Восени вся увага естонців була прикута до розлучення Президента з другою дружиною та встановлення особистості його нової коханої. Такий великий інтерес преси до особистого життя Президента мене дуже здивував. (З початком нового 2016 року пара офіційно побралася, а у травні оголосила, що очікують на дитину. Для Тоомаса Хендріка Ільвеса це вже четверта дитина, він вже має сина та дочку від першого шлюбу та доньку від другого шлюбу.)
Мені впадає в око 24 річна різниця між Президентом та його дружиною, яка видається симпатичною жінкою.
Президент виголошує промову – дає наганяй Прем’єрові та уряду та акцентує увагу на проблемах Сирії та біженців.
Отже, те, на що я так довго очікувала розпочалося – офіційна церемонія рукопотискання: Президент та його дружина мають потиснути руку понад 1000 почесних громадян та гостей Естонської Республіки. Першим удостоюються такої честі Мама та Батько року. Згодом ідуть усі колишні Президенти, члени уряду, парламентарі, посли іноземних держав, Ректори університетів та видатні мужі науки, культури. Кожний з ниє має право взяти з собою або дружину (чоловіка) або дитину, або маму(тата) для супроводу. Пройшла рівно година, а я вже змучилася дивитися. Кажуть, що для Президента спеціально роблять паузу, але з мене вже досить – уявлення про церемонію я маю.
Для більшості естонок ця церемонія як модне дефіле, подія, що дає багато тем для обговорення. Але сукні учасниць церемоній обговорюються не тільки у дома чи на роботі, але й широко у пресі. З саме з цієї причини багато хто в останні роки відмовлявся йти на церемонію, ось чому Президент звернувся до преси із закликом не критикувати зовнішній вигляд учасників церемонії на перших шпальтах газет.
Цьогорічні відгуки преси стримані. В статті написано, що кожної церемонії задається нова тема – цього річ сукні мали бути білого або сріблястого кольору. На думку модного експерта всі справилася, але особливо вона відзначила сукню цивільної дружини Прем’єр-міністра Тааві Ріваса – Луїзи Верк (чесно кажучи, вона мене не вразила).
Я і не знала, але свої церемонії відбуваються у кожному населеному пункті Естонії. У неділю подруга-волонтерка запросила мене до себе в село Риуге (за естонськими мірками – райцентр)на безкоштовний концерт з нагоди свята. Риуге славиться найглибшим озером Естонії (всього там є їх 7). А ще там знаходяться горби (дивина та й годі) та бізнес з ловлі форелі: одне слово – рай для туристів.
Прибуваємо у місцевий будинок культури. Щось мене вже напрягає мій прикид – джинси та сорочка, а навкруги дами у вечірніх сукнях. Відблиск їхньої біжутерії сліпить очі. А я то думала, що йду на концерт місцевої самодіяльності!
На вході до залу потискають руку двоє в костюмах та метеликах. «Зі святом!» - «Вас теж!». Хто такі? – шепочу. Мери – один вибраний громадою, інший призначений державою.
Коли всі розсілися, всі піднімаються і співають гімн. Гарно співають. До речі, в Естонії та Фінляндії музика гімну одна і теж, слова тільки різні.
Концерт розпочинається. Виступає Луїза Верк – цивільна дружина Прем’єр-міністра. Потім мені пояснюють, що вона більше відома як його дружина, а як співачка вона не дуже популярна. Співає нормально, але дуже довго, що мене як не носія естонської мови втомлює.
Потім слово надається спонсору села - німецькому громадянину, чиї батьки були поміщиками, а під час Другої світової війни емігрували. Батьківський особняк він відремонтував і передав у користування молодіжному центру. Розповідає про ремонт школи та дитячого садка, а також про плани на наступний рік.
Опісля церемонія нагородження кращих жителів: є тут і місцевий перукар, і спортсмен… - всі хто, добре працювали на славу села.
Після нагородження і виступу мера всі переходять до коридору, де вже накриті столи для фуршету. Пропонують шампанське, сік і торт. До кожного підходить мер, щоб поцокатися бокалом з нагоди свята. Всі розбиваються на групки і ведуть бесіду. Кажемо директору школу, що гарний був концерт. Він ж каже, що не має нічого особливого, знову відбули чергову церемонію.
Немає коментарів:
Дописати коментар