Про естонський народний епос

                                                           Ф. Р. Кройцвальд
У Виру ви побачите пам’ятник Фрідріху Райнгольду Кройцвальду. Він не народився і не виріс у Виру, однак провів у ньому 44 роки свого життя, практикуючи як лікар та пишучи у вільний час. Саме в цьому місті він створив народний епос Естонії – «Калевіпоег», назву якого знають всі без винятку естонці. Навіть більше, якщо серед білого дня запитати когось із них ім’я матері героя, усі знають правильну відповідь – Лінда.
Зараз у будинку, де приймав хворих і у будинку, де жила сім’я Кройцвальд, знаходиться меморіальний музей Фрідріха Кройцвальда. Вхід до музею, на моє здивування, дешевий: 1 євро для студентів та 2 євро для дорослих, то ж не скористатися такою нагодою та не послухати цікаву історію життя автора – справжнісінька дурість.
Отож, Фрідріх Райнгольд Кройцвальд народився біля Раквере, закінчив гімназію, працював деякий час вчителем, згодом домашнім вчителем у Петербурзі, а після того вивчав медицину у Тарту, де і побрався зі своєю дружиною, яка народилась у сім’ї прибалтійських німців.
Одразу ж після заснування містечка Виру (за наказом самої імператриці Катерини ІІ, на честь якої названа і православна, і лютеранська церква міста, а також знаходиться невеличкий пам’ятник у середмісті) письменник переїхав сюди в ролі лікаря. Так як містечко було маленьким, мало що цікавого там відбувалося, лікар Кройцвальд цікавився усім навкруги – від рибальства до ведення сільського господарства, не забуваючи про літературу. Його захоплення літературою не розділяла дружина, яка повністю присвятила себе сім’ї та веденню домашнього господарства. Підтримку письменник знайшов у молодої поетеси з Тарту Лідії  Койдули – до нашого часу дійшли чотири томи їхньої переписки, чому ж звісно не раділа його дружина.
Ідея написання народного епосу не належала Кройцвальду, але він втілив її у життя, так як власник ідеї, лікар Ф.Р. Фельман із Тарту, помер не реалізувавши її. Окрім укладання епосу, Кройцвальд займався збиранням та опрацюванням народних казок.
Будинок, у якому проживала сім’я Кройцвальд, не будував письменник. Він його придбав і 30 років виплачував за нього гроші. Одразу після смерті автора у вдячних співвітчизників виникла ідея відкрити його музей, ось чому у володінні музею стільки автентичних речей. Шкода, що троє дітей письменника не залишили прямих нащадків, однак далекі родичі автора дуже допомагали при створенні музею. Що цікаво, що доля його єдиної онуки залишилися невідомою після того, як вона емігрувала під час Другої світової війни.
                                      Славний витязь Калевіпоег
Читала я цей епос в російському перекладі (В. Державин та А. Кочетков), однак навіть переклад не осилила за короткий час – все таки книга обсягом у 124 сторінки та й потрібно було весь час дивитися у примітки, щоб ознайомитися з естонським фольклором.
Отже, розповідається про приліт на орлі батька Калевіпоега на естонську землю, його одруження з Ліндою, смерть на старості років  та народження Калевіпоега, викрадення Лінди злим чаклуном Тусларом та її смерть, викування меча для Калевіпоега, обрання його володарем краю,  подорожі Калевіпоега до пекла та його перемогу над чортом, а також про подорож на край світу та останню битву з лівонами.
Під час ж п’яного бенкету у Фінляндії Калевіпоег посварився з сином коваля та вбив його. Коваль же зачарував меч, який він викував для Калевіпоега, щоб він вбив свого господаря, ось чому Калевіпоег  помер від свого ж меча – він відрубав йому ноги. Боги повернули Калевіпоега в пекло – стерегти вхід до нього, а щоб він нікуди не пішов, його рука навік застряла в скалі.
Що мене особисто здивувало в епосі, так це опис зустрічі Калевіпоега з дівчиною на острові. Я звикла до нашого уявлення про героя – чесний, сильний, справедливий, він ніколи не образить дітей, жінок та літніх людей, отож мені було дивно читати про естонського героя наступне: «Калевитян сын любимый стал с задором похваляться, стал бахвалиться без толку, хвастать делом небывалым, что на острове далеком, по дороге в землю финнов, привелось ему недавно так обняться на досуге с девушкою островною, что она, тихонько вскрикнув, в бедрах хруснула легенько и с сукровищем девичьим ненароком распрощалась…». Після того нещасного випадку дівчина ненароком оступилася і морська бездна поглинула її. Коли Калевіпоег пірнув у воду, то не знайшов дівчину.
Книга рік у рік перевидається, її мотиви присутні у мистецтві. У музеї Кройцвальда зберігається також примірник перекладу епосу на українську мову. По цілій країні можна знайти різні місця, які вказують на перебування там героя. А шоколадна фабрика Естонії називається Калев, вона продукує шоколад в обгортці із зображенням Лінди та сміливого Калевіпоега.

Про естонську мову

На думку вчених, естонська мова входить у п’ятірку найважчих для вивчення європейських мов,однак після року її вивчення я так не вважаю.  Я говорю, хоч із помилками, але говорю і люди мене розуміють, що є найголовнішим.
Отже, що ж так лякає в естонській мові? – 14 відмінків іменника. Вся справа в них: якщо ти їх осилиш (не тільки вивчиш закінчення, а й зрозумієш контекст вживання), то ти великий молодець.
Але лякатися не слід, адже естонська мова приховує  також приємні сюрпризи. Наприклад, вона не налічує артиклі, як от англійська чи німецька мови.
Дієслово має лиш 4 часи. Великий плюс - відсутність майбутнього часу: вживаємо теперішній і слова на позначення майбутнього.
Для мене дещо незвичним було те, що в естонській мові відсутня інтонація – говорять рівними інтервалами.
Ще однією особливістю естонської мови є наявність довгих складних сів як от öötöö (нічна робота) чи jäääär (кромка льоду).
Моєю ж улюбленою особливістю є м’яка вимова подвоєних приголосних. Наприклад, мило звучить слово kass (кась) – кіт чи buss (бусь) – автобус.
Хоч естонська входить у фінно-угорську мовну групу, в неї майже не має подібностей з угорською. Угорський волонтер нарахував аж 7 подібних слів за цілий рік!
А от з фінською дуже багато подібного – навіть я вловлювала одинакові або схожі за звучанням слова. Кажуть, що естонська подібна до мов народів, що заселяють Карелію в Росії. Не чула, не порівнювала, то й не скажу.
Як і в німецькій, в естонській наявні так звані умляути – Ä,Ö, Ü.
Алфавіт складається з 32 літер, але наступні літери вживаються лише у словах іншомовного походження – F, Q, X, Y, Š, Ž.
Особливістю естонської мови є буква Õ, що позначає звук, наближений до російського «ы». За цілий рік я так і не навчилася його правильно вимовляти. Цю букву ввів у естонський алфавіт Отто Мазинг у 1820 році . Що цікаво, що цей звук повністю відсутній у розмові на другому за величиною острові Хіюма. А от на південному сході країни, у діалекті Виру, він дуже поширений.
Ще однією особливістю цього діалекту є глибокий звук [а]. Спеціалісти по збереженню його заявляють, що це ніякий не південний діалект естонської, а окрема мова. У Виру функціонує Інститут вируської мови, який займається популяризацією її та розробкою дидактичних матеріалів для її вивчення. Наш та декілька інших садочків регіону співпрацюють з цим інститутом. В моїй групі діти раз на тиждень вивчали цю мову. У мене було таке враження, що я вчу китайську – настільки відчутна різниця у порівнянні з естонською. Наприклад, karu(кару) – ведмідь по-естонськи та kahr(кахр) ведмідь на мові Виру. Однак до кінця року я таки вивчила пару слів.
Я спочатку дивувалася – навіщо дітям вчити мову, якою ніхто не говорить, принаймні ніде на вулиці я її не чула. Однак мене запевнили, що нею розмовляють старші люди по селах Вирумаа та сусідньої Пильвамаа. Щорічно проводяться різні фестивалі, як от Umo pido, під час яких виконуються пісні на цій мові. А у 2004 з піснею на цій мові Естонія була представлена на пісенному конкурсі Євробачення у Стамбулі.
На південному сході країни, у Причудді проживає народність сето, які є православними як і сусіди-росіяни. Вони розмовляють теж своєю мовою сето. Одна моя колега удома розмовляє зі своєю мамою тільки на цій мові, оскільки бабця походить із народності сето.
Словничок естонської мови
Вслухаючись в розмови навкруги, в мене складається враження, що найчастіше я чую фразу «ei ole» - «не має». Хоча, мабуть, найулюбленіше естонське слово для іноземців – це «terviseks!» - «на здоров’я». Моя знайома розповідала жарт на тему, що ж означає це слово: «terve sulle, seks mulle» - «здоров’я – тобі, секс – мені».
Отже, що потрібно, щоб показати свої знання естонської?
Tere! Tervist! – Привіт!
Palun! – Будь ласка! Прошу!
Aitäh! – Дякую!
Head isu! – Смачного!
Palju õnne sünnipäevaks! – З Днем народження!
Olgu! – Домовились!
Selge! – Ясно!
Kuule! – Слухай!
Tubli! – Молодець!
Väga hea! – Дуже добре!
Appi! – На допомогу!
Mis juhtus? - Що трапилось!
Maitsev! -  Смачно!
Astu sisse! – Заходь!
Issand! – Господи!
Jah! – Так!
Ei! – Ні!
Mis asja! – Що?!
Armas – милий
Nii ilus! – такий гарний!

Head isu! (Смачного!)

Естонія все-таки найпівнічніша з країн Прибалтики і це відчувається в раціоні естонців, адже вони вживають багато м’яса (в основному свинина) та риби.
На сніданок діти їдять в садочку молочні каші (piimasuup). Ці каші підсолені, то ж естонці їдять їх з варенням. А також дітям подаються різні бутерброди: juustuleiba – з сиром, vorstileiba – з ковбасою.
На обід ми з дітьми зазвичай їли або суп або картоплю, в інші дні макарони чи рис з підливкою. Найчастіше до картоплі подавали hakklihakaste – соус з фаршу, цибулі, муки та сметани або ж maksakaste – підливка з печінки. В естонському меню присутній також борщ. З особливих страв, які відрізняються від української кухні, відзначу мульґікапсас (рагу з свинини, перлової каші та квашеної капусти) та мульґіпудер (страва з перлової крупи та картопляного пюре). Було дивно їсти кашу з картопляним пюре, дітям ж дуже добре смакувало.
Найчастіше до картоплі подавали солений огірок (hapukurk) або маринований гарбуз (marineeritud kõrvits), або ж салат з буряка (peedisalat).
Десерти були смачними, таких страв я в Україні не їла. Наприклад, leivasupp (хлібний суп) – десерт, який готується з черствого хліба, розмоченого у воді, родзинок та молока або ж mannavaht  - збита міксером манка із соком ягід, залита молоком. Також звичним десертом в дитячому садку була манка, залита киселем або ж кисіль із збитими вершками.
На підвечірок часто давали pannkoogid moosiga – млинці, які подаються з варенням.
Цікаво, що kartulisalat – це не що інше як олів’є, але без горошку.
Естонія славиться своїм чорним хлібом (must leib). Смачним є також sepik – сірий хліб з різними зернами.
Серед напоїв популярними є морси та пиво.
Кама – теж естонська особливість. Це мука із молотого жита, вівса, ячменю й гороху, узятих у рівних частках. З неї готують наступний десерт: 3-4 чайні ложки борошна кама розмішують в склянці кефіру, йогурту чи молока. За смаком додають цукор або соль.
Також популярними є глазуровані сирки – kohuke.
В страви дається рапсова олія. Соняшникова олія, яка є в асортименті супермаркетів,  - українського чи російського виробництва.
Загалом естонська кухня не дуже сильно відрізняється від української, страви є ситними. Я ж естонців частувала сирниками – казали, що смачно.

Uisutama, suusatama

Що ж позначають ці два важких для вимовляння слова? – Два улюблені зимові заняття естонців: кататися на лижах та кататися на ковзанах.
Якщо їхатиме з Хааньї (12 км від Виру) в напрямку Риуге, то потрапите в Центр спорту і відпочинку Хаанья. Місцина ідеальна для спуску на лижах, бо таке враження, що всі горби Естонії зібрані тут, на південному сході країни. Траси розраховані як і на початківців, так і на досвідчених лижників. Ще в грудні, коли не було достатньо природнього снігу, запрацювали машини зі створення штучного снігу. А от січень потішив  справжнім снігом. Спортивна спілка Виру проводила змагання серед лижників, а також проводила навчання для дітей.
Також на півдні Естонії знаходиться Отепя – неофіційна «зимова столиця» Естонії («літня» теж знаходиться на півдні, точніше на південному заході, - курортне місто на Балтійському узбережжі Пярну). В Отепя знаходиться лижний центр «Tehvandi Sport Center», де регулярно проходять спортивні заходи: зокрема, в 2010 та 2015 роках місто стало місцем проведення чемпіонатів Європи з біатлону.
В Отепя можна займатися багатьма зимовими видами спорту: лижними гонками, стрибками з трампліну, ковзанярським спортом. В Отепя тренувалася Крістіна Шмігун-Вяхі - дворазова олімпійська чемпіонка з лижних гонок. (Вікіпедія)
Для того щоб кататися на ковзанах, нікуди їхати не треба. Озеро Тамула, що розкинулося в межах Виру, пропонує свою поверхню в якості безкоштовного катка. Що цікаво, що на другий день морозів сім’ї вийшли на прогулянку по вкритому льодом озері, рибаки вмостилися біля пробитих ополонок. В мене ж не відпускали на таку прогулянку побоювання, що крига ще надто тонка. Особливість Естонії в тому, що деякі волонтери їхали спеціально зимою в Пярну, щоб прогулятися по вкритому кригою морю.
Як і українські діти, естонські діти теж полюбляють кататися на санчатах (kelk) та ліпити снігову бабу (lummimemm) або ж  сніговита (lummimees). Їх радості не має меж, коли за вікном бачать як починає падати сніг. Lumi! Lumi!  - радісно вигкують вони.

Laulma(співати), tantsima(танцювати) або що роблять естонці у вільний час?

  Важко уявити собі будь яке естонське село чи місто без хору чи танцювальної групи. Отож,  якщо ви тільки переїхали до Естонії і у вас не має жодних місцевих друзів чи ви не знаєте чим зайнятися у вільний час, тоді чим скоріше долучаєтесь до естонської культури. Мало того, що вивчите народні естонські пісні чи танці, ще й вивчите скоріше естонську мову! І все це безкоштовно! А вчити доведеться хоч найпростіші слова, наприклад, що таке «vasak» - «лівий» чи «parem» - «правий», щоб знати в яку сторону рухатися. Оглядаючись назад, можу сказати, що small talk в основному я вела або з вчителями, які працювали зі мною в одній групі або з вчителями, з якими танцювала у групі. 8 місяців підготовки до великого жіночого танцювального фестивалю у Йигева нас дійсно об’єднали.
   Спочатку керівники групи обрали категорію виступу, а згодом ми розучили  та репетирували танці цієї категорії. Окрім того нам слід було вивчити відкриваючий та закриваючий танець фестивалю. Репетиції проходили раз на тиждень протягом півтора години. Якщо ми мали виступати перед місцевою публікою, то було й два тренування в тиждень.
  Так як абонемент на місяць у спортивний центр коштує 35 євро, то я дійсно була рада такій нагоді займатися безкоштовним фітнесом. А так як ми розучували швидкі танці, то тренування м’язів було гарантованим. Вчителі подбали також про підготовку народних костюмів. Традиційні спідниці з вовни вони виткали кілька років назад, а от цієї зими зайнялися пошиттям сорочок та жилеток та їх оздобленням вишивкою.
  У День міжнародного танцю в Естонії проводиться всеестонський флешмоб – о першій годині по радіо передають мелодію народного естонського танцю і колективи (колеги по роботі, навчанню) танцюють, а потім викладають відео на Youtube.  Цьогоріч (2016 р.)ми з дітьми танцювали танець під назвою kikkapuu, було весело.
  На початку квітня відбувся місцевий відбір на фестиваль у Йигева. Танцювальна комісія фестивалю нас відібрала, а от серед досвідчених танцюристів розгорілася конкуренція і не всі групи здобули право на виступ на фестивалі.
  10 червня наша група вирушила до Йигева. Перший день ночували у школі, там же і проводилися репетиції. На майданчику перед школою тренувалися по категоріях. У вечері була запропонована культурна програма – виступи народних колективів. А от субота 11 червня стала справжнім випробуванням на міцність, стресостійкість та витривалість. Цілий день лив дощ як з відра (нарахували лиш 10 хвилин короткої перерви), температура була лиш +7 градусів тепла. Але всі вдягнули дощовики – це ж естонці, їм звично, і приступили до тренувань. Сильний дощ перетворив територію стадіону у багнюку, тому всі вирушили до найближчого супермаркету за гумовими чобітьми. Через це у магазині утворилася величезна черга, однак у такий спосіб продавці розпродали усі запаси гумаків.
  Годували смачно, що надало сил. В неділю вранці, гарно спакувавши речі, вирушили на стадіон, де об 11 відбулася генеральна репетиція за участю глядачів. Падав дощ, тому усім учасникам видали гарненькі біленькі дощовики. О третій годині розпочався перший виступ, а о 7 – другий. Вечірній виступ естонський канал ETV транслював по-телебаченню.
   Після виступу патрон фестивалю естонський співак Іво Лінні (під чию пісню лунав останній танець) запросив усіх учасників і глядачів на святковий торт з приводу його дня народження. Організатори повідомили, що приготовано було 700 тисяч шматків торту.
   Однак на торт ми не пішли. Хотілося чим скоріше додому. Спочатку у машині панував веселий настрій, ми радісно підспівували пісні Coldplay по радіо, а потім усіх розморив сон.
  Відчуття неймовірні і дійсно є на що подивитися. Різнобарвні народні костюми, понад 5 тисяч учасників. Наймолодші – школярки, найстарші – бабусі, на вигляд їм понад 70. Також брали участь естонці з Канади, Лондона, Норвегії та Фінляндії. Мене найбільше вразив виступ наймолодших учасниць з граблями  - з якою легкістю вони справлялися з ними! А також виступ змішаної групи, під час якого жінки керували чоловіками під рок-версію народної мелодії. І це не випадково, бо темою цьогорічного фестивалю була «Історія чоловіка», розказана за допомогою танцю.
***
  Фестивалі проводяться усе літо по цілій Естонії, тому варто ознайомитися з ними на сайті visitestonia.ee і вибрати куди захочете поїхати. Також проводяться фестивалі культури виру та сето. Відомим є фольклорний фестиваль у Вільянді, який відбувається у парку на руїнах замку.
  Я ж особисто мрію відвідати Естонське свято пісні, яке відбудеться у 2019 році.  Воно проводиться раз у п’ять років на Співочому полі у Таллінні. У 2014 році на ньому виступили аж 33 025 учасників!

Естонська стриманість

31 грудня 2015 року. Грудень видався досить теплим, але два останні дні року видалися дуже морозними. Святкуватиму Новий рік з подругою, теж волонтеркою з України. Заздалегідь замовили столик у місцевому пабі Õlle (пиво)17. Чому 17? – не знаю. Там сьогодні музична програма – гостей розважатимуть музиканти з Тарту (друге за величиною місто Естонії). За столиками зібралося відносно багато людей – сім’ями або компаніями, усі готові зустріти Новий 2016 рік.

Я завжди відповідала на найпопулярніше питання моїх друзів «Чи дійсно естонці повільні?» твердо «ні», але сьогодні у мене закралися сумніви. Розпочався концерт: перша пісня завершилася, я склала долоні до купи, щоб віддячити музикантам оплесками…і тишина. Зависла в залі на секунд 10. Я з нерозумінням дивлюся на Ларису. І тут роздаються аплодисменти. Лариса каже: «Розслабся. Не має чому дивуватися – це Естонія. Порахуй до 10, а тоді починай плескати в долоні.». Після наступної пісні я проводжу експеримент: після її завершення витримаю паузу, рахуючи до 10, і потім плескаю. Дійсно, спрацювало!

З часом помічаю, що із збільшенням випитих чарок естонці все більше емоційно відтаюють. Рахувати до 10 вже не доводиться, а під кінець концерту естонці навіть підриваються в танець.

Коли я ознайомлювала дітей з українською традиційною музикою, то зачувши звуки польки, моя колега із впевненістю сказала, що знає що це таке – Вєрка Сердючка. Під неї вони танцюють на весіллях, але щоб станцювати естонцям слід випити – для хоробрості.

Пригадую, як в тому ж пабі Õlle 17я була, коли транслювали матч Естонія-Литва. Офіційний матч, відбір до Євро 2016. Сидять нечисленні естонці купками та споглядають матч. Саме так – споглядають, бо переживають, напевно, в душі. Тишина – жодних тобі викриків, зойків чи лайки. Тільки чути голос коментатора. Естонці-футболісти забивають гол. Естонці-глядачі чемно плескають в долоні – наче в театрі, але без криків браво. Закінчується матч. Естонці чемно йдуть додому – без додаткових літрів пива, без радісних криків. Я з округленими очима проводжаю їх до виходу.

До речі, естонці знають, що латвійці розповідають про них анекдоти, в яких висміюють естонську повільність. В свою чергу естонці говорять про те, що фіни повільніші за них та розповідають анекдоти про них. Головним героєм цих анекдотів є фін на ім’я Пекка, здебільшого гладкий і неповороткий, що в більшості випадків є правдою – саме такі фіни вирушають в алкогольний тур до Таллінна, де відриваються на повну. Отже, анекдот, прочитаний в Інтернеті: сидять двоє фінів перед будинком. Мороз - 20 градусів. Один у хутряній шапці, інший без. «Слухай, Пекка, чого ти без шапки?» - «Сидів я якось у вушанці перед будинком. Сусід кликав пити горілку, а й не чув.»