Uisutama, suusatama

Що ж позначають ці два важких для вимовляння слова? – Два улюблені зимові заняття естонців: кататися на лижах та кататися на ковзанах.
Якщо їхатиме з Хааньї (12 км від Виру) в напрямку Риуге, то потрапите в Центр спорту і відпочинку Хаанья. Місцина ідеальна для спуску на лижах, бо таке враження, що всі горби Естонії зібрані тут, на південному сході країни. Траси розраховані як і на початківців, так і на досвідчених лижників. Ще в грудні, коли не було достатньо природнього снігу, запрацювали машини зі створення штучного снігу. А от січень потішив  справжнім снігом. Спортивна спілка Виру проводила змагання серед лижників, а також проводила навчання для дітей.
Також на півдні Естонії знаходиться Отепя – неофіційна «зимова столиця» Естонії («літня» теж знаходиться на півдні, точніше на південному заході, - курортне місто на Балтійському узбережжі Пярну). В Отепя знаходиться лижний центр «Tehvandi Sport Center», де регулярно проходять спортивні заходи: зокрема, в 2010 та 2015 роках місто стало місцем проведення чемпіонатів Європи з біатлону.
В Отепя можна займатися багатьма зимовими видами спорту: лижними гонками, стрибками з трампліну, ковзанярським спортом. В Отепя тренувалася Крістіна Шмігун-Вяхі - дворазова олімпійська чемпіонка з лижних гонок. (Вікіпедія)
Для того щоб кататися на ковзанах, нікуди їхати не треба. Озеро Тамула, що розкинулося в межах Виру, пропонує свою поверхню в якості безкоштовного катка. Що цікаво, що на другий день морозів сім’ї вийшли на прогулянку по вкритому льодом озері, рибаки вмостилися біля пробитих ополонок. В мене ж не відпускали на таку прогулянку побоювання, що крига ще надто тонка. Особливість Естонії в тому, що деякі волонтери їхали спеціально зимою в Пярну, щоб прогулятися по вкритому кригою морю.
Як і українські діти, естонські діти теж полюбляють кататися на санчатах (kelk) та ліпити снігову бабу (lummimemm) або ж  сніговита (lummimees). Їх радості не має меж, коли за вікном бачать як починає падати сніг. Lumi! Lumi!  - радісно вигкують вони.

Laulma(співати), tantsima(танцювати) або що роблять естонці у вільний час?

  Важко уявити собі будь яке естонське село чи місто без хору чи танцювальної групи. Отож,  якщо ви тільки переїхали до Естонії і у вас не має жодних місцевих друзів чи ви не знаєте чим зайнятися у вільний час, тоді чим скоріше долучаєтесь до естонської культури. Мало того, що вивчите народні естонські пісні чи танці, ще й вивчите скоріше естонську мову! І все це безкоштовно! А вчити доведеться хоч найпростіші слова, наприклад, що таке «vasak» - «лівий» чи «parem» - «правий», щоб знати в яку сторону рухатися. Оглядаючись назад, можу сказати, що small talk в основному я вела або з вчителями, які працювали зі мною в одній групі або з вчителями, з якими танцювала у групі. 8 місяців підготовки до великого жіночого танцювального фестивалю у Йигева нас дійсно об’єднали.
   Спочатку керівники групи обрали категорію виступу, а згодом ми розучили  та репетирували танці цієї категорії. Окрім того нам слід було вивчити відкриваючий та закриваючий танець фестивалю. Репетиції проходили раз на тиждень протягом півтора години. Якщо ми мали виступати перед місцевою публікою, то було й два тренування в тиждень.
  Так як абонемент на місяць у спортивний центр коштує 35 євро, то я дійсно була рада такій нагоді займатися безкоштовним фітнесом. А так як ми розучували швидкі танці, то тренування м’язів було гарантованим. Вчителі подбали також про підготовку народних костюмів. Традиційні спідниці з вовни вони виткали кілька років назад, а от цієї зими зайнялися пошиттям сорочок та жилеток та їх оздобленням вишивкою.
  У День міжнародного танцю в Естонії проводиться всеестонський флешмоб – о першій годині по радіо передають мелодію народного естонського танцю і колективи (колеги по роботі, навчанню) танцюють, а потім викладають відео на Youtube.  Цьогоріч (2016 р.)ми з дітьми танцювали танець під назвою kikkapuu, було весело.
  На початку квітня відбувся місцевий відбір на фестиваль у Йигева. Танцювальна комісія фестивалю нас відібрала, а от серед досвідчених танцюристів розгорілася конкуренція і не всі групи здобули право на виступ на фестивалі.
  10 червня наша група вирушила до Йигева. Перший день ночували у школі, там же і проводилися репетиції. На майданчику перед школою тренувалися по категоріях. У вечері була запропонована культурна програма – виступи народних колективів. А от субота 11 червня стала справжнім випробуванням на міцність, стресостійкість та витривалість. Цілий день лив дощ як з відра (нарахували лиш 10 хвилин короткої перерви), температура була лиш +7 градусів тепла. Але всі вдягнули дощовики – це ж естонці, їм звично, і приступили до тренувань. Сильний дощ перетворив територію стадіону у багнюку, тому всі вирушили до найближчого супермаркету за гумовими чобітьми. Через це у магазині утворилася величезна черга, однак у такий спосіб продавці розпродали усі запаси гумаків.
  Годували смачно, що надало сил. В неділю вранці, гарно спакувавши речі, вирушили на стадіон, де об 11 відбулася генеральна репетиція за участю глядачів. Падав дощ, тому усім учасникам видали гарненькі біленькі дощовики. О третій годині розпочався перший виступ, а о 7 – другий. Вечірній виступ естонський канал ETV транслював по-телебаченню.
   Після виступу патрон фестивалю естонський співак Іво Лінні (під чию пісню лунав останній танець) запросив усіх учасників і глядачів на святковий торт з приводу його дня народження. Організатори повідомили, що приготовано було 700 тисяч шматків торту.
   Однак на торт ми не пішли. Хотілося чим скоріше додому. Спочатку у машині панував веселий настрій, ми радісно підспівували пісні Coldplay по радіо, а потім усіх розморив сон.
  Відчуття неймовірні і дійсно є на що подивитися. Різнобарвні народні костюми, понад 5 тисяч учасників. Наймолодші – школярки, найстарші – бабусі, на вигляд їм понад 70. Також брали участь естонці з Канади, Лондона, Норвегії та Фінляндії. Мене найбільше вразив виступ наймолодших учасниць з граблями  - з якою легкістю вони справлялися з ними! А також виступ змішаної групи, під час якого жінки керували чоловіками під рок-версію народної мелодії. І це не випадково, бо темою цьогорічного фестивалю була «Історія чоловіка», розказана за допомогою танцю.
***
  Фестивалі проводяться усе літо по цілій Естонії, тому варто ознайомитися з ними на сайті visitestonia.ee і вибрати куди захочете поїхати. Також проводяться фестивалі культури виру та сето. Відомим є фольклорний фестиваль у Вільянді, який відбувається у парку на руїнах замку.
  Я ж особисто мрію відвідати Естонське свято пісні, яке відбудеться у 2019 році.  Воно проводиться раз у п’ять років на Співочому полі у Таллінні. У 2014 році на ньому виступили аж 33 025 учасників!

Естонська стриманість

31 грудня 2015 року. Грудень видався досить теплим, але два останні дні року видалися дуже морозними. Святкуватиму Новий рік з подругою, теж волонтеркою з України. Заздалегідь замовили столик у місцевому пабі Õlle (пиво)17. Чому 17? – не знаю. Там сьогодні музична програма – гостей розважатимуть музиканти з Тарту (друге за величиною місто Естонії). За столиками зібралося відносно багато людей – сім’ями або компаніями, усі готові зустріти Новий 2016 рік.

Я завжди відповідала на найпопулярніше питання моїх друзів «Чи дійсно естонці повільні?» твердо «ні», але сьогодні у мене закралися сумніви. Розпочався концерт: перша пісня завершилася, я склала долоні до купи, щоб віддячити музикантам оплесками…і тишина. Зависла в залі на секунд 10. Я з нерозумінням дивлюся на Ларису. І тут роздаються аплодисменти. Лариса каже: «Розслабся. Не має чому дивуватися – це Естонія. Порахуй до 10, а тоді починай плескати в долоні.». Після наступної пісні я проводжу експеримент: після її завершення витримаю паузу, рахуючи до 10, і потім плескаю. Дійсно, спрацювало!

З часом помічаю, що із збільшенням випитих чарок естонці все більше емоційно відтаюють. Рахувати до 10 вже не доводиться, а під кінець концерту естонці навіть підриваються в танець.

Коли я ознайомлювала дітей з українською традиційною музикою, то зачувши звуки польки, моя колега із впевненістю сказала, що знає що це таке – Вєрка Сердючка. Під неї вони танцюють на весіллях, але щоб станцювати естонцям слід випити – для хоробрості.

Пригадую, як в тому ж пабі Õlle 17я була, коли транслювали матч Естонія-Литва. Офіційний матч, відбір до Євро 2016. Сидять нечисленні естонці купками та споглядають матч. Саме так – споглядають, бо переживають, напевно, в душі. Тишина – жодних тобі викриків, зойків чи лайки. Тільки чути голос коментатора. Естонці-футболісти забивають гол. Естонці-глядачі чемно плескають в долоні – наче в театрі, але без криків браво. Закінчується матч. Естонці чемно йдуть додому – без додаткових літрів пива, без радісних криків. Я з округленими очима проводжаю їх до виходу.

До речі, естонці знають, що латвійці розповідають про них анекдоти, в яких висміюють естонську повільність. В свою чергу естонці говорять про те, що фіни повільніші за них та розповідають анекдоти про них. Головним героєм цих анекдотів є фін на ім’я Пекка, здебільшого гладкий і неповороткий, що в більшості випадків є правдою – саме такі фіни вирушають в алкогольний тур до Таллінна, де відриваються на повну. Отже, анекдот, прочитаний в Інтернеті: сидять двоє фінів перед будинком. Мороз - 20 градусів. Один у хутряній шапці, інший без. «Слухай, Пекка, чого ти без шапки?» - «Сидів я якось у вушанці перед будинком. Сусід кликав пити горілку, а й не чув.»