Про естонський народний епос

                                                           Ф. Р. Кройцвальд
У Виру ви побачите пам’ятник Фрідріху Райнгольду Кройцвальду. Він не народився і не виріс у Виру, однак провів у ньому 44 роки свого життя, практикуючи як лікар та пишучи у вільний час. Саме в цьому місті він створив народний епос Естонії – «Калевіпоег», назву якого знають всі без винятку естонці. Навіть більше, якщо серед білого дня запитати когось із них ім’я матері героя, усі знають правильну відповідь – Лінда.
Зараз у будинку, де приймав хворих і у будинку, де жила сім’я Кройцвальд, знаходиться меморіальний музей Фрідріха Кройцвальда. Вхід до музею, на моє здивування, дешевий: 1 євро для студентів та 2 євро для дорослих, то ж не скористатися такою нагодою та не послухати цікаву історію життя автора – справжнісінька дурість.
Отож, Фрідріх Райнгольд Кройцвальд народився біля Раквере, закінчив гімназію, працював деякий час вчителем, згодом домашнім вчителем у Петербурзі, а після того вивчав медицину у Тарту, де і побрався зі своєю дружиною, яка народилась у сім’ї прибалтійських німців.
Одразу ж після заснування містечка Виру (за наказом самої імператриці Катерини ІІ, на честь якої названа і православна, і лютеранська церква міста, а також знаходиться невеличкий пам’ятник у середмісті) письменник переїхав сюди в ролі лікаря. Так як містечко було маленьким, мало що цікавого там відбувалося, лікар Кройцвальд цікавився усім навкруги – від рибальства до ведення сільського господарства, не забуваючи про літературу. Його захоплення літературою не розділяла дружина, яка повністю присвятила себе сім’ї та веденню домашнього господарства. Підтримку письменник знайшов у молодої поетеси з Тарту Лідії  Койдули – до нашого часу дійшли чотири томи їхньої переписки, чому ж звісно не раділа його дружина.
Ідея написання народного епосу не належала Кройцвальду, але він втілив її у життя, так як власник ідеї, лікар Ф.Р. Фельман із Тарту, помер не реалізувавши її. Окрім укладання епосу, Кройцвальд займався збиранням та опрацюванням народних казок.
Будинок, у якому проживала сім’я Кройцвальд, не будував письменник. Він його придбав і 30 років виплачував за нього гроші. Одразу після смерті автора у вдячних співвітчизників виникла ідея відкрити його музей, ось чому у володінні музею стільки автентичних речей. Шкода, що троє дітей письменника не залишили прямих нащадків, однак далекі родичі автора дуже допомагали при створенні музею. Що цікаво, що доля його єдиної онуки залишилися невідомою після того, як вона емігрувала під час Другої світової війни.
                                      Славний витязь Калевіпоег
Читала я цей епос в російському перекладі (В. Державин та А. Кочетков), однак навіть переклад не осилила за короткий час – все таки книга обсягом у 124 сторінки та й потрібно було весь час дивитися у примітки, щоб ознайомитися з естонським фольклором.
Отже, розповідається про приліт на орлі батька Калевіпоега на естонську землю, його одруження з Ліндою, смерть на старості років  та народження Калевіпоега, викрадення Лінди злим чаклуном Тусларом та її смерть, викування меча для Калевіпоега, обрання його володарем краю,  подорожі Калевіпоега до пекла та його перемогу над чортом, а також про подорож на край світу та останню битву з лівонами.
Під час ж п’яного бенкету у Фінляндії Калевіпоег посварився з сином коваля та вбив його. Коваль же зачарував меч, який він викував для Калевіпоега, щоб він вбив свого господаря, ось чому Калевіпоег  помер від свого ж меча – він відрубав йому ноги. Боги повернули Калевіпоега в пекло – стерегти вхід до нього, а щоб він нікуди не пішов, його рука навік застряла в скалі.
Що мене особисто здивувало в епосі, так це опис зустрічі Калевіпоега з дівчиною на острові. Я звикла до нашого уявлення про героя – чесний, сильний, справедливий, він ніколи не образить дітей, жінок та літніх людей, отож мені було дивно читати про естонського героя наступне: «Калевитян сын любимый стал с задором похваляться, стал бахвалиться без толку, хвастать делом небывалым, что на острове далеком, по дороге в землю финнов, привелось ему недавно так обняться на досуге с девушкою островною, что она, тихонько вскрикнув, в бедрах хруснула легенько и с сукровищем девичьим ненароком распрощалась…». Після того нещасного випадку дівчина ненароком оступилася і морська бездна поглинула її. Коли Калевіпоег пірнув у воду, то не знайшов дівчину.
Книга рік у рік перевидається, її мотиви присутні у мистецтві. У музеї Кройцвальда зберігається також примірник перекладу епосу на українську мову. По цілій країні можна знайти різні місця, які вказують на перебування там героя. А шоколадна фабрика Естонії називається Калев, вона продукує шоколад в обгортці із зображенням Лінди та сміливого Калевіпоега.

Про естонську мову

На думку вчених, естонська мова входить у п’ятірку найважчих для вивчення європейських мов,однак після року її вивчення я так не вважаю.  Я говорю, хоч із помилками, але говорю і люди мене розуміють, що є найголовнішим.
Отже, що ж так лякає в естонській мові? – 14 відмінків іменника. Вся справа в них: якщо ти їх осилиш (не тільки вивчиш закінчення, а й зрозумієш контекст вживання), то ти великий молодець.
Але лякатися не слід, адже естонська мова приховує  також приємні сюрпризи. Наприклад, вона не налічує артиклі, як от англійська чи німецька мови.
Дієслово має лиш 4 часи. Великий плюс - відсутність майбутнього часу: вживаємо теперішній і слова на позначення майбутнього.
Для мене дещо незвичним було те, що в естонській мові відсутня інтонація – говорять рівними інтервалами.
Ще однією особливістю естонської мови є наявність довгих складних сів як от öötöö (нічна робота) чи jäääär (кромка льоду).
Моєю ж улюбленою особливістю є м’яка вимова подвоєних приголосних. Наприклад, мило звучить слово kass (кась) – кіт чи buss (бусь) – автобус.
Хоч естонська входить у фінно-угорську мовну групу, в неї майже не має подібностей з угорською. Угорський волонтер нарахував аж 7 подібних слів за цілий рік!
А от з фінською дуже багато подібного – навіть я вловлювала одинакові або схожі за звучанням слова. Кажуть, що естонська подібна до мов народів, що заселяють Карелію в Росії. Не чула, не порівнювала, то й не скажу.
Як і в німецькій, в естонській наявні так звані умляути – Ä,Ö, Ü.
Алфавіт складається з 32 літер, але наступні літери вживаються лише у словах іншомовного походження – F, Q, X, Y, Š, Ž.
Особливістю естонської мови є буква Õ, що позначає звук, наближений до російського «ы». За цілий рік я так і не навчилася його правильно вимовляти. Цю букву ввів у естонський алфавіт Отто Мазинг у 1820 році . Що цікаво, що цей звук повністю відсутній у розмові на другому за величиною острові Хіюма. А от на південному сході країни, у діалекті Виру, він дуже поширений.
Ще однією особливістю цього діалекту є глибокий звук [а]. Спеціалісти по збереженню його заявляють, що це ніякий не південний діалект естонської, а окрема мова. У Виру функціонує Інститут вируської мови, який займається популяризацією її та розробкою дидактичних матеріалів для її вивчення. Наш та декілька інших садочків регіону співпрацюють з цим інститутом. В моїй групі діти раз на тиждень вивчали цю мову. У мене було таке враження, що я вчу китайську – настільки відчутна різниця у порівнянні з естонською. Наприклад, karu(кару) – ведмідь по-естонськи та kahr(кахр) ведмідь на мові Виру. Однак до кінця року я таки вивчила пару слів.
Я спочатку дивувалася – навіщо дітям вчити мову, якою ніхто не говорить, принаймні ніде на вулиці я її не чула. Однак мене запевнили, що нею розмовляють старші люди по селах Вирумаа та сусідньої Пильвамаа. Щорічно проводяться різні фестивалі, як от Umo pido, під час яких виконуються пісні на цій мові. А у 2004 з піснею на цій мові Естонія була представлена на пісенному конкурсі Євробачення у Стамбулі.
На південному сході країни, у Причудді проживає народність сето, які є православними як і сусіди-росіяни. Вони розмовляють теж своєю мовою сето. Одна моя колега удома розмовляє зі своєю мамою тільки на цій мові, оскільки бабця походить із народності сето.
Словничок естонської мови
Вслухаючись в розмови навкруги, в мене складається враження, що найчастіше я чую фразу «ei ole» - «не має». Хоча, мабуть, найулюбленіше естонське слово для іноземців – це «terviseks!» - «на здоров’я». Моя знайома розповідала жарт на тему, що ж означає це слово: «terve sulle, seks mulle» - «здоров’я – тобі, секс – мені».
Отже, що потрібно, щоб показати свої знання естонської?
Tere! Tervist! – Привіт!
Palun! – Будь ласка! Прошу!
Aitäh! – Дякую!
Head isu! – Смачного!
Palju õnne sünnipäevaks! – З Днем народження!
Olgu! – Домовились!
Selge! – Ясно!
Kuule! – Слухай!
Tubli! – Молодець!
Väga hea! – Дуже добре!
Appi! – На допомогу!
Mis juhtus? - Що трапилось!
Maitsev! -  Смачно!
Astu sisse! – Заходь!
Issand! – Господи!
Jah! – Так!
Ei! – Ні!
Mis asja! – Що?!
Armas – милий
Nii ilus! – такий гарний!

Head isu! (Смачного!)

Естонія все-таки найпівнічніша з країн Прибалтики і це відчувається в раціоні естонців, адже вони вживають багато м’яса (в основному свинина) та риби.
На сніданок діти їдять в садочку молочні каші (piimasuup). Ці каші підсолені, то ж естонці їдять їх з варенням. А також дітям подаються різні бутерброди: juustuleiba – з сиром, vorstileiba – з ковбасою.
На обід ми з дітьми зазвичай їли або суп або картоплю, в інші дні макарони чи рис з підливкою. Найчастіше до картоплі подавали hakklihakaste – соус з фаршу, цибулі, муки та сметани або ж maksakaste – підливка з печінки. В естонському меню присутній також борщ. З особливих страв, які відрізняються від української кухні, відзначу мульґікапсас (рагу з свинини, перлової каші та квашеної капусти) та мульґіпудер (страва з перлової крупи та картопляного пюре). Було дивно їсти кашу з картопляним пюре, дітям ж дуже добре смакувало.
Найчастіше до картоплі подавали солений огірок (hapukurk) або маринований гарбуз (marineeritud kõrvits), або ж салат з буряка (peedisalat).
Десерти були смачними, таких страв я в Україні не їла. Наприклад, leivasupp (хлібний суп) – десерт, який готується з черствого хліба, розмоченого у воді, родзинок та молока або ж mannavaht  - збита міксером манка із соком ягід, залита молоком. Також звичним десертом в дитячому садку була манка, залита киселем або ж кисіль із збитими вершками.
На підвечірок часто давали pannkoogid moosiga – млинці, які подаються з варенням.
Цікаво, що kartulisalat – це не що інше як олів’є, але без горошку.
Естонія славиться своїм чорним хлібом (must leib). Смачним є також sepik – сірий хліб з різними зернами.
Серед напоїв популярними є морси та пиво.
Кама – теж естонська особливість. Це мука із молотого жита, вівса, ячменю й гороху, узятих у рівних частках. З неї готують наступний десерт: 3-4 чайні ложки борошна кама розмішують в склянці кефіру, йогурту чи молока. За смаком додають цукор або соль.
Також популярними є глазуровані сирки – kohuke.
В страви дається рапсова олія. Соняшникова олія, яка є в асортименті супермаркетів,  - українського чи російського виробництва.
Загалом естонська кухня не дуже сильно відрізняється від української, страви є ситними. Я ж естонців частувала сирниками – казали, що смачно.